Війна принесла багато страждань українському народу. Але водночас породила справжніх Героїв – мужніх титанів, кремезних воїнів, незламних, вольових, загартованих тілом і духом нащадків козацького роду!
Вони не десь там на Олімпі. Вони серед нас! Це наші земляки, наші односельчани, рідні і близькі! Саме завдяки їм ми святкуємо українське Різдво, а не російське «Рождество». Саме завдяки їм зустріли Новий 2025 рік під українським Прапором. Наші Захисники і Захисниці України – це скарб української нації! Ми завдячуємо їм життям!
Тому співпраця з військовими була і залишається одним із основних напрямків діяльності громадського об‘єднання «Ми – Вінничани». А також завжди в пріоритеті допомога ветеранам. Людям, які втратили здоров‘я, захищаючи кожного з нас.
Серед таких і Віктор Войтенко з Кунківської громади. Все своє життя він важко працював, щоб поставити на ноги своїх 5-ро дітей! Невтомний господарник! Все в нього до ладу – і в хаті, і на подвір‘ї. Були свої мрії, плани, задуми, та все зруйнувала війна…
Багатодітний батько покинув нажите, родину і пішов захищати країну. У найважчих умовах піхоти, на найважчих позиціях… Стояв до останнього, підкосив ворожий дрон, який скинув вибухівку прямо під ноги…
Місяці лікування, висока ампутація… І на візку повернувся додому.
– Тепер усе моє життя на цьому ліжку… – не скаржиться, а констатує Віктор Анатолійович.
Ця фраза запала в душу нам під час знайомства. Бо не повинні наші титани залишатися один на один з бідою чи бути відсторонені суспільством. А навпаки! Саме з них наша молодь має брати приклад! Саме їм маємо скрізь і всюди дякувати та цінувати їхній досвід, їхню звитягу.
У Віктора Анатолійовича золоті руки та гаряче щире серце! Він прагне допомагати людям, бути корисним своїм побратимам.
Щоб чоловік міг бути більш мобільний, команда громадського об‘єднання подарувала йому новий сучасний електричний візок. А згодом і Bandera power, який Віктор Анатолійович передав своїм хлопцям з 28 мото-піхотної бригади.
Сподіваємося, що наш Герой зможе тепер частіше виїжджати по своїх, у тому числі й волонтерських справах у село, райцентр. Головне, щоб суспільство було готове гідно сприймати ветеранів та інвалідів війни і не втомлюватися дякувати їм за українську Україну!