Голова Вінницької ОДА 2015-2019 рр, доктор економічних наук та голова громадського об’єднання «Ми — Вінничани» Валерій Коровій про суспільно-політичну ситуацію в області та країні.
Після перезавантаження українського уряду в суспільстві знову вголос заговорили про владу, зокрема і вінницьку.
– Вінниччина вже більше року без голови ОВА. Ні для кого не секрет, що говорять про різні прізвища, серед них і ваше. Чому ця посада досі вакантна? Це комусь вигідно? Які наслідки для області буде мати відсутність такого кадрового рішення?
– Постараюсь досить толерантно відповісти на ваше запитання.
Потрібно подивитись на коло повноважень голови обласної військової адміністрації. Тут є три таких великих частини. Перше — це координація роботи з міністерствами та відомствами, центральними органами виконавчої влади, а також правоохоронним і силовим блоками на теренах області.
Більше того, голова обласної військової адміністрації — голова Ради оборони Вінницької області. Це та інституція, зверніть увагу, інституція, а не посада, яка забезпечує стабільну координацію роботи між силовим та правоохоронними блоками, визначає роботу з ТЦК, зокрема бронювання.
Окремий комплекс питань щодо співпраці з бізнесом, адже й тут виникає чимало проблем — тиск на підприємців, корупційні моменти…
Другий блок: обласна військова адміністрація, яка є виконавчим органом обласної ради, забезпечує виконання усього комплексу питань, що стосується рішень, які приймаються обласною радою.
Коли зараз дивлюся на деякі дискусії, які відбуваються у сесійній залі, з точки зору таких комунікацій, то тут є над чим працювати.
Окремий аспект пов’язаний з роботою релокованих підприємств.
Великий спектр питань, які торкаються і охорони здоров’я, і соціального захисту, і освіти. Все те, що забезпечує життєдіяльність.
І третій блок діяльності військової адміністрації — окремі контрольні функції за делегованими повноваженнями органів місцевого самоврядування. А у нас, як відомо, є 63 громади. І, на превеликий жаль, я тут вже вимушений констатувати, що у нас втрачена система регіонального управління, ефективність регіонального управління як такого. Це дуже чітко проявляється, коли, наприклад, поїхав у Ямпіль, запитуєш у міського голови: «Які в тебе пріоритети в освіті?» Він мені називає одні. А поїхав у Піщанку, поряд, питаю: «А в тебе які пріоритети в освіті?» Він мені називає інші.
Це говорить про те, що відсутня комплексна політика відносно стимулювання розвитку і співпраці з громадами.
Тому призначення на посаду голови обласної військової адміністрації має дуже велике значення з точки зору формування вертикалі управління, яка повинна бути у Вінницькій області.
А чому не призначають? Мені важко сказати. Тут є багато розмов, але я не коментую ніякі чутки. Думаю, рано чи пізно буде загальне усвідомлення того, що це рішення потрібно приймати.
– Та, окрім того, що у нас область більше року без голови, то і деякі громади вже довгий час живуть без голів. Жмеринка, Оратів, наприклад. Чи нівелює ця ситуація взагалі посаду міського/селищного голови як таку?
– До цього переліку відсутності голови ради потрібно додати ще Тиврів, Ладижин, Козятин. Також ми не можемо не помічати фактично блокування роботи місцевих рад і конфліктні ситуації навколо міських голів у таких великих громадах, як Бершадь, Тульчин.
Чому не проводяться вибори? Формальна підстава — це впровадження закону про військовий стан. Але, як на мене, це результат того, що виборчий кодекс, який був впроваджений під вибори 2000 року, був націлений на посилення ролі партій у виборчому процесі. І велика частина із того, що ми зараз бачимо, відбувається на фоні відсутності нормальної партійної структури. У нас була відсутня стала політична культура з боку політичних партій. Вона була насаджена на те підґрунтя, де фактично окремі клани використовували партії для того, щоб формувати органи місцевої влади.
І на сьогоднішній день ми бачимо результат цього недосконалого виборчого кодексу, який призвів до маси конфліктних ситуацій, які дискредитують, власне, саму реформу місцевого самоврядування.
– Якщо без голови у громадах ще якось справляються, то якщо не працює депутатський корпус, а в багатьох громадах він не працює належним чином, виникає цілий ряд проблемних питань: безпеки в громаді, освіти, бюджету. Часто така ситуація є наслідком застосування «імперативних мандатів» до неугодних депутатів. Як ви вважаєте, імперативний мандат — це дійсно демократичний інструмент у виборчому процесі?
– Що таке імперативний мандат? Це коли політичне керівництво партії, яке знаходиться поза межами громади, наприклад, у Вінниці, приймає рішення і позбавляє депутатських повноважень певних депутатів у конкретних громадах. У нас, до речі, дуже яскравих є два приклади. Це Тульчинська і Тростянецька громади. Але якщо уважно відслідковувати, то імперативний мандат там використовували до тих депутатів, які безпосередньо організовували вибори, брали активну участь у виборчому процесі, зокрема і від тієї політичної сили, яка виграла вибори у Вінницькій області.
Але їх чомусь позбавили повноважень. І цікаво, що на цих партійних конференціях голосували ті, хто ніколи не був у цих територіальних громадах і взагалі не мав ніякого відношення до організації виборчого процесу.
У результаті — конфліктні ситуації у радах і неспроможність приймати рішення органом місцевого самоврядування.
Чому так відбувається? Тому що депутати відстоюють інтереси громади. А політичні партії хочуть відстоювати свої інтереси. Наприклад, у Тульчині, враховуючи кількість кримінальних справ навколо міського голови, то це найбільш показовий приклад того, яку негативну роль відіграє імперативний мандат.
Звичайно, якщо будуть зміни у виборчому законодавстві, то імперативний мандат було б добре скасувати. Хоча лідери партій не зацікавлені в цьому.
До речі, норма імперативного мандата жорстко розкритикована Венеціанською комісією. І по великому рахунку, Україна повинна цю норму імперативного мандата скасувати.
Але найкращий варіант під час виборів для громад з населенням менше 50 тисяч — лише мажоритарна система, без застосування партійних списків. У такий спосіб люди будуть розвиватись і відстоювати інтереси громади.
Ми повинні зрозуміти, що поки Україна не готова до суцільної «парторизації» громад. Бо, як правило, під партії йдуть відповідні клани, які роблять депутатів рабами, а самі лобіюють власні інтереси.
– Ви їздите в громадах і чуєте, як люди прямо запитують: «А де ж лідери тієї партії, яка виграла місцеві вибори? Чому вони не їдуть у віддалені населені пункти? Чому не спілкуються з людьми?» Ви ж свого часу балотувалися в обласну раду від цієї партії, знаєте їхню «кухню» зсередини. Поясніть, це якась така особливість цієї партії, її лідерів чи це просто зверхність і страх дивитися людям в очі?
– Це дуже болюче для мене питання. У мене тут є певний гріх, я його визнаю… І коли ми їздимо по громадах, такі запитання дійсно люди особисто мені ставлять. Завжди намагаюся відповідати дуже толерантно. Хоча теж дивуюся, чому лідери партії, яка взяла більшість у Вінницькій області, їздять на форуми в Італію, Німеччину, а не приїдуть у Піщанку, Джулинку, іншу якусь громаду?..
У цьому питанні базова стратегічна помилка, коли уся увага була до Вінниці. А сільські території — це щось таке далеке і вони нічого не варті.
Більше того, ця стратегія була доповнена тим, що одних просто пересадили з одного владного кабінету у другий владний кабінет. Це при тому, що ці люди взагалі не брали участі у виборах, виборчих перегонах як таких. І не зустрічалися з тими людьми, і не знали проблем на місцях, особливо сільських територій.
Сьогодні модно говорити слово «громада». Але чомусь замовчується реальна ситуація у тих невеликих населених пунктах, де раніше були сільські ради, куди заходили місцеві податки та збори, а тепер всі ці ресурси сконцентровані на рівні центру впливу громади. І не заходять у ці населені пункти.
Перестали їздити автобуси, позакривали центри загальної практики сімейної медицини. Натомість у центрі громад міняють плитку, травичку сіють — створюють картинку розвитку. І це дуже-дуже болюче питання.
Хотів би звернути увагу на те, що реформи місцевого самоврядування — це не лише добробут великих міст. Це, в першу чергу, наближення послуг до тих жителів, які проживають у віддаленій місцевості. І оскільки ми аграрна область, то це має дуже велике значення.
Тому ось таке вкрай негативне сприйняття у сільських територіях тієї політичної партії, яка на сьогодні є правлячою в органах місцевого самоврядування Вінницької області.
– Ви самі сказали, що є запит громад зняти соціальну напругу. Якби не військові дії, це відбулось би через вибори. Коли вони можливі? І які саме — президентські, парламентські чи місцеві?
– Якщо ми говоримо про президента на широкий загал, то навіть люди, які не голосували за діючого президента, розуміють, що під час війни є глава держави і потрібно його підтримувати.
Коли дивитися на Верховну Раду або уряд, то рівень довіри до Верховної Ради, за останніми соціологічними дослідженнями, становить 13%. Ви можете уявити, якщо ця Верховна Рада приймає якесь рішення, важливе для держави, а їй довіряють лише 13%, то апріорі все, що б вона не прийняла, буде негативно сприйматися більшістю населення.
Якби відбулись вибори до парламенту, то зменшився б градус суспільної втоми від тих політиків, які на сьогоднішній день є. І вдалося б зняти навантаження на безпосередньо владні інституції у частині довіри.
У такій же мірі це стосується й органів місцевого самоврядування. І тут спекуляції потрібно відкинути. Тобто, якщо говорити з практичної сторони, то цілком зрозуміло, що на мирних територіях простіше провести вибори органів місцевого самоврядування. Але велика кількість хлопців і дівчат сьогодні проходять службу в Збройних силах України. Вони мають право безпосередньо брати участь у виборах. Тому треба це питання досить серйозно враховувати також.
Тому я думаю, що все ж таки вибори потрібно проводити в мирний час, незважаючи на те, що вони визріли. І можна їх проводити поетапно: спочатку до Верховної Ради і до органів місцевого самоврядування. А по мірі того, як ситуація буде застабілізована, — й вибори президента.
– А ви бачите цих нових лідерів громад, країни, які можуть брати на себе відповідальність за долю нації під час війни?
– На рівні громад є цілий ряд нових людей, які не опускають руки, які не ховаються від армії, у владних кабінетах, а підтримують Збройні сили, які за власний рахунок, з власної ініціативи створюють умови для розвитку дітей, реалізують екологічні проєкти, розвивають медицину, освіту, культуру. І ми бачимо зародки ось такого нового. Плюс велика частина патріотичних людей, які визріли під час проходження служби в Збройних силах України.
Тому я думаю, що, попри увесь скептицизм, ми на сьогоднішній день перебуваємо на такому переломному етапі зміни еліт, в тому числі еліт на рівні органів місцевого самоврядування.
Ось чому, відчуваючи це, деякі голови громад роблять все можливе для того, щоб заблокувати ці «нові паростки». Досить показовий приклад Олени Мотанки із Жабокрича. На своїй приватній території вона організувала благодійний фестиваль, мета якого — відродження національної ідентичності та підтримка наших захисників. Але за два дні до фестивалю Крижопільська селищна рада забороняє проводити масові заходи в громаді. І це на четвертий рік повномасштабної війни…
Це ще раз свідчить про те, що реформа місцевого самоврядування, окрім своїх деяких позитивних речей, породила негативні чинники.
І що найгірше, потерпають люди, які прагнуть щось добре зробити. Ось із цим потрібно нещадно боротися, використовуючи усі інституції громадянського суспільства.