Громади повинні бути спроможні реалізовувати європейські гранти для розбудови післявоєнної України, – впевнений голова Громадського об’єднання «Ми – Вінничани» Валерій Коровій. Він зауважив, що ГО було засновано 4 жовтня 2021 року як відповідь на виклики та проблеми, спричинені викривленою реформою місцевого самоврядування.
– Очікування багатьох людей щодо результатів реформи місцевого самоврядування не справдились. Ми побачили великі виклики і проблеми, які постали перед громадами. Ця реформа, базові принципи якої закладалися за зразком польської реформи, на завершальній стадії набула рис викривленого дзеркала. Не було дотримано балансу стримування і противаг, особливо на обласному рівні — не було створено інститут префектів, облвиконкомів, повністю дезорганізовано систему регіонального управління з абсолютно нечіткими статусом і повноваженнями на рівні районів. У Вінницькій області створено 6 районів, але які у них повноваження? На відміну від Польщі, де ставили за мету створення рівних умов проживання громадян у місті та в сільській місцевості, у нас найбільшими отримувачами вигоди від цієї реформи стали великі міста.
Зокрема, у Польщі податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) йде за місцем проживання громадян, які є його платниками — для того, щоб між громадами була конкуренція. Особливо це видно навколо великих міст, коли багато людей живуть у навколишніх громадах, а працюють у місті. Зі створенням комфортних умов громади конкурують за те, щоб люди в них жили. А в українських реаліях великі міста пролобіювали, щоб ПДФО надходив за місцем працевлаштування, тобто за місцем реєстрації підприємства чи установи, де людина працює.
Поляки ставили за мету зрівняти бюджетні видатки на людину, яка проживає в селі, з видатками на людину, яка живе в місті. У нас же основна частина капітальних видатків пішла в великі міста, хоча у них і так працює бізнес та є значні можливості. Тобто під лозунгом створення рівних умов відбувся процес, за якого багатші стали ще багатшими, а бідніші ще біднішими.
Також за 3 місяці до виборів у 2020 р. були внесені зміни і доповнення у Виборчий кодекс, які примусили громади, що мають більше 10 тис. виборців (у нас таких 85%), обирати депутатів за партійними списками. І люди масово повинні були йти в якусь партію, щоб стати депутатами. Тобто депутатів на місцевому рівні загнали в політичні партії, і зразу почали виникати конфлікти. Від тих депутатів, які робили вибори і йшли до людей, партії почали вимагати підтримувати рішення, які не стосуються інтересів громад. І почали застосовувати імперативний мандат (відкликання депутата партією).
Наприклад, одна з політичних сил застосувала імперативний мандат до п’яти депутатів у Тростянці — за те, що вони «не підтримують політику партії», а підтримують Тростянецьку селищну голову. Але дай Боже, щоб хоча б частина голів громад мали такий вплив і таку повагу в громаді, як має Людмила Червонецька в Тростянці. Подібне відбувається і в Тульчині, де депутати виступили в інтересах громади й не проголосували за підвищення тарифів на воду та водовідведення, то за це одна з політичних сил застосовує до них імперативний мандат. Подібна ситуація в Оратові, в Гайсині, в Тиврівській та інших громадах…
Тому ми і створили Громадське об’єднання «Ми — Вінничани» у відповідь на всі ці виклики. Ми об’єднались, підписали меморандум про співпрацю з трьома народними депутатами — Ларисою Білозір, Геннадієм Вацаком і Миколою Кучером. І прагнемо надати громадам практичну допомогу, щоб вони набули певних навичок, набули інструментів, щоб через формування громадянського суспільства могли впливати на рішення в громадах, і щоб у майбутньому викристалізувались ті люди, які могли б формувати життя та розвиток громади. Зокрема й на наступних місцевих виборах, які рано чи пізно відбудуться після завершення війни, — зазначає Валерій Коровій.
– Але підтримка місцевого самоврядування – важливий, проте не єдиний напрям роботи ГО «Ми — Вінничани»?
– Серйозні корективи в діяльність нашого громадського об’єднання внесла повномасштабна війна. Ми надавали багато гуманітарної допомоги, допомоги військовим. А з початку цього року перегрупувались, сформували стратегічний план і рухаємось у його втіленні. Реалізуємо проекти допомоги військовим формуванням, проект «Турбота про ветеранів», нещодавно провели конкурс грантів професійного розвитку, реалізували конкурс між економічними вузами, у рамках якого студенти показали своє бачення післявоєнного розвитку громад області. Зараз реалізуємо проект зі студентами в аграрній сфері. Також формуємо мережу осередків ГО «Ми — Вінничани». У нас на сьогодні створено осередки у 54 громадах із 63 на Вінниччині.
Окрім згаданої співпраці з народними депутатами, підписали угоду про співпрацю з понад десятьма іншими громадськими об’єднаннями, маємо найбільш плідну співпрацю з БФ «МХП — Громаді», якому дякуємо за розуміння і підтримку багатьох наших починань. До нашої команди у м. Вінниці свого часу приєднався Сергій Кудлаєнко, народний депутат попереднього скликання, також Олександр Домбровський, який був міським головою, головою ОДА та народним депутатом. Продовжуємо формувати команду однодумців і, попри всю проблематику, дивимося в завтрашній день. Наш принцип: у єднанні сила. Також ми поза політикою і не втягуємося в будь-які конфліктні ситуації. До речі, у нас є інформаційний ресурс, але нещодавно під аналогічною назвою почали з’являтися досить контроверсійні речі, які не мають жодного стосунку до ГО «Ми — Вінничани»…
– Як, на вашу думку, можна завершити реформу місцевого самоврядування або повернути в більш раціональне русло?
– Уже для всіх стала очевидною недосконалість зробленого, до того ж це породжує багато конфліктів. Згадаймо ці дискусії з бруківкою під час війни, тобто про ефективність використання бюджетних коштів. Водночас усі бачать руйнацію системи регіонального управління, коли кожна громада якусь однотипну проблему вирішує у свій спосіб. Тому сьогодні, посилаючись на наші контакти у Верховній Раді, можу сказати, що підготовлено і внесено проект змін та доповнень до чинного законодавства в частині впровадження інституту префекта, змін до бюджетного кодексу щодо перерозподілу ПДФО за місцем проживання фізичних осіб, уточнення повноважень районів і делегування їм відповідних функцій тощо.
– Чи з цим складом парламенту вони можуть бути ухвалені?
– Сьогодні є спільне бачення необхідності внесення серйозних змін і доповнень до законодавства, зокрема до Конституції, що приведе до необхідності проведення після війни позачергових місцевих виборів під ті нові повноваження, які будуть прийняті Верховною Радою. Наразі це консолідоване рішення народних депутатів різних фракцій. Принаймні, ми бачимо їхню спільну роботу і загальне усвідомлення того, що треба виправити прогалини у законодавстві про місцеве самоврядування.
– Напевно, щодо інституту префектів потрібна широка роз’яснювальна робота. Чи не буде префект дублювати повноваження правоохоронних та контролюючих органів?
– Префект (як воєвода в Польщі) дуже потрібен, він контролює функції органів місцевого самоврядування — і не тільки, коли вони щось порушують свідомо, а й коли допускають якісь помилки через некомпетентність. Оця некомпетентність у багатьох випадках призвела до того, що проти органів місцевого самоврядування правоохоронні органи масово почали відкривати кримінальні справи. Хоча цих справ просто не було б, якби був префект, який би допомагав не допускати помилок.
Але бувають і свідомі незаконні дії з боку посадовців місцевого самоврядування. Коли громади почали розпоряджатися землями поза межами населених пунктів, активувався масовий процес роздачі в приватну власність по 2 га в незрозумілі руки. Префект би швидко цей процес зупинив… А у нас в окремих громадах керівники почали перетворюватись на удільних князів, що могло б поставити під загрозу принцип унітарності держави.
Базовий принцип балансу влади — механізм стримування і противаг — взято за основу Європейської хартії місцевого самоврядування. І цей принцип реалізується через формування системи самоврядування з одночасною присутністю контрольних функцій. У Польщі це воєвода, в Румунії та в багатьох інших країнах Європи — префект. У нього дві функції — контроль діяльності органів місцевого самоврядування і координація роботи структурних підрозділів міністерств та відомств на відповідній території (податкова, МНС, казначейство, національна поліція тощо). Він має відповідний апарат та аналізує рішення голів громад, виконкомів та рад, і як тільки бачить ознаки порушення, спочатку попереджає і вказує на необхідність виправити, якщо ж реакції немає, він зупиняє виконання цього рішення і подає справу в адміністративний суд. А якщо префект буде зловживати своїми функціями і порушення не будуть підтверджені рішенням суду, він за це буде відповідати.
При цьому орган самоврядування не буде допускати таких проколів, як у нас виникають, скажімо, в обласному центрі, коли приймаються рішення про виділення земельної ділянки, зноситься, наприклад, готель, а потім щодо цього відкривається кримінальна справа… Якби був префект, він відреагував би на таке рішення міськвиконкому або сесії міськради, і не було б роботи правоохоронним органам.
– Якщо висловлені вами ідеї буде втілено на законодавчому рівні, структура влади в області та районах відчутно зміниться…
– Найбільш оптимальна модель: обласна рада повинна обирати голову обласного виконавчого комітету. Будуть чітко розділені повноваження виконкому облради, виконкомів міст і сільських громад. Але вони будуть гармонізовані через роботу префекта, який представляє уряд і слідкує за впровадженням державної політики. Наприклад, не може бути на рівні якоїсь громади своя власна політика в галузі освіти або охорони здоров’я.
А голова ОДА в цій формі не вписується в систему місцевого самоврядування. Він залишився ще від тієї моделі, коли було 27 районів і не було самостійних громад. Він контролював діяльність районів, які мали свої бюджети, у них була освіта, охорона здоров’я, розвиток територій. Тепер в РДА ці повно-важення забрали, передали до громад, і відбувся розрив — у голови ОДА нема повноважень, тому що вони в нього стосувалися райдержадміністрацій…
Вважаю, що в районах повинні бути тільки районні ради, те ж із виконкомами і з наділеними повноваженнями. Наприклад, третій рівень шкіл (ліцейні школи), опорні лікарні, районні дороги — це повинно бути на рівні районів. А РДА як таких не потрібно, ці функції може здійснювати префект, який може охоплювати весь регіон.
– Наступні питання до вас як до доктора економічних наук і викладача макроекономіки. Ми часто чуємо, що Вінниччина — область аграрна. Отже, основною бюджетоутворюючою галуззю області є сільське господарство?
– Ви будете здивовані, але це не так. У нас найбільшим платником податків є «Вінницяобленерго», також найбільшим платником податку на прибуток було підприємство «Вінницяпобутхім» (яке, до речі, до повномасштабного вторгнення мало російських власників). А аграрії податок на прибуток не платять, вони платять єдиний податок за 4-ю групою… Тому про область так некоректно говорити, а що стосується сільських громад, то так — на їхньому рівні в багатьох випадках основні надходження до бюджету йдуть від агропідприємств.
– Все ж актуальною для аграріїв області є проблема переробки та збуту сільгосппродукції. От через порти Одещини зерно як сировину продають у Туреччину, а Туреччина потім робить борошно, заробляючи на цьому великі кошти… Як же стимулювати переробну галузь у нас?
– Спрацьовують об’єктивні економічні закони. Насправді в Україні є позитивний досвід у цьому напрямку. На початку 2000-х років було введено експортне мито на соняшник і на ріпак (30%), тому що соняшник масово переробляли в Туреччині, а ріпак у Європі. І за 3-5 років в Україні було побудовано низку нових сучасних заводів з виробництва олії. Як приклад — Вінницький олійно-жировий комбінат, який пройшов модернізацію, залучив ресурси, отже переконав інвесторів, що цей проект окупиться. І він наростив потужності з 800 тонн на добу до 3 тис. тонн на добу. Так Україна за 10 років стала основним експортером (58%) олії у світі.
Питання щодо решти продукції. Зерно раніше продавали одразу з-під комбайна, а тепер з’явилась велика кількість нових сучасних елеваторів. Тобто український агробізнес почав робити речі, пов’язані з інвестиціями у зберігання зерна. Коли продаєш зерно з-під комбайна, це одна ціна, бо в цей час пропозиція велика. А коли продаєш через пів року, ціни істотно зростають. Це основа ринку — пропозиція падає, ціна зростає.
Була створена потужна інфраструктура в портах Одеси, Чорноморська, Ізмаїла. І в 2020 р. Україна експортувала 70 млн тонн зерна. Логічне питання: чому ж експортується зерно, а не готова продукція? Знову приклад — відома компанія ПрАТ «МХП», розташована у Вінницькій області, в якій через механізм розміщення цінних паперів на Лондонській біржі був реалізований проект біля Ладижина, проінвестований за двома етапами майже на 1 млрд доларів зі створенням 8 тис. робочих місць. І в нашій області продукується майже 400 тис. тонн м’яса птиці, яке йде на експорт. А щоб цю птицю виростити, потрібно формувати свою кормову базу. І величезна частина зерна — кукурудзи, пшениці, сої, соняшникових відходів — іде на виробництво кормів для птиці. До речі, на сьогодні «МХП» є одним із найбільших експортерів продукції в Україні.
Далі виникає питання, як цей досвід розширити, щоб агропродукція максимально перероблялась тут. Думаю, держава повинна використовувати відповідні механізми стимулів. Щоб не просто експортували зерно, а щоб були створені технічні умови, аби тут робити комбікорм, розфасовувати і продавати.
Також держава має стимулювати розвиток тваринництва — свинарство, молочну галузь, м’ясну галузь ВРХ. Але складність у тому, що для реалізації проекту, наприклад, у галузі скотарства потрібно 4-5 років, щоб налагодити процес відтворення поголів’я. Це не птахівництво, де 45 днів — і готова бройлерна курка. Тому потрібно реалізувати комплексну програму державної підтримки, створення певних умов для виробників, наприклад, в червоного м’яса чи для молокопереробної промисловості. Але державна політика в цьому напрямку а повинна бути стабільна і не мінятись хоча б протягом чотирьох-п’яти років. У цьому й проблема — з Україні нема сталих програм розвитку тієї чи іншої галузі промисловості.
Ще один позитивний приклад: коли була реалізована програма розвитку садівництва, навколо розташованої у Вінниці компанії «Аграна Фрут Україна» було закладено чимало молодих садків. І навіть коли з 2014 р. впали російські ринки, то наші виробники яблук, невеликі фермерські господарства, почали продавати свої яблука, наприклад, у Велику Британію, попри шалену світову конкуренцію.
– Хоча були й такі, що вирізали садки. А зараз дехто горіхи вирубує…
– Не повинно бути оцієї кампанійщини: посадили малину, вона вродила, впала ціна — вирубали малину, посадили яблуні.
– А чи здійснює ГО «Ми — Вінничани» якусь просвітницьку роботу з аграріями, навчання з написання проектів?
– Ми не вчимо організації бізнесу, але наша діяльність спрямована на навчання і роботу з громадами, з людьми, які проживають у громадах. Звісно, ми орієнтуємо їх із певних питань. Зараз розгортаємо окремий проект для активних громад — навчання з написання грантів. Тому що з наступного бюджетного року буде важка ситуація, і розвиток громад можливий за рахунок двох джерел: це соціально відповідальний бізнес, який треба стимулювати на селі, а також це отримання грантів з Європейського Союзу.
Треба розуміти, що Україна є кандидатом у члени ЄС і потрапляє під певні програми Євросоюзу, які будуть розгортатись у напрямку підтримки нашої держави. Зараз ми бачимо, що великою проблемою є готовність нас, українців, брати участь в отриманні європейських грантів. Є окремі спеціалізовані структури, які над цим працюють, але часто вони проїдають ці гроші… Ми ж хочемо максимально навчити окремих активних членів громад написанню грантів, ознайомити їх з методологією, навчити, з ким і як комунікувати. А це широкий спектр — гранти на організацію власного бізнесу, реалізація проектів, пов’язаних з формуванням громадянського суспільства, також отримання окремих грантів розвитку для самих органів місцевого самоврядування на реалізацію якихось точкових програм — водогін, каналізація, ремонти шкіл, дитсадків тощо.
Ми зараз починаємо епоху просвітництва. Якщо ви зацікавлені, активні та небайдужі — долучайтесь.
Спілкувався Юрій СЕГЕДА