Українці згуртовуються, перепрофільовуються та докладають усіх зусиль, аби пришвидшити перемогу. Яскравим прикладом є й волонтерська діяльність координаторки нашого об’єднання з Крижополя – Оксани Герасимчук. До початку повномаштабного вторгнення росії в Україну, пані Оксана працювала директором Крижопільського районного будинку школярів, згодом – керівником гуртків Вінницького обласного центру туризму, спорту, краєзнавства та екскурсій у Городківці. Зараз, уже понад 2 місяці, вона активно займається волонтерською роботою.
“Коли 24 лютого орки обстріляли Україну, спочатку було страшно, однак цей страх тривав недовго. Мій син привіз доньку із Києва, сам повернувся назад у столицю. Разом з дітьми до нас приїхало шестеро переселенців, ми їм залишили свою квартиру, самі ж пішли жити до сестри. Я кілька днів посиділа вдома, потім відчула, що не можу просто пасивно спостерігати за всім, що відбувається, мушу йти і допомагати, аби пришвидшити перемогу”, – розповідає пані Оксана.
На базі Крижопільської школи №1 розгорнули штаб допомоги, тож Оксана Герасимчук вирішила піти туди волонтером. Спочатку дбали про місцеву тероборону: варили їм їжу, купували одяг, взуття. Згодом – почали збирати речі та продукти харчування для переселенців. “Люди приносили все: матраци, подушки, ковдри, рушники, постільну білизну, одяг та харчі. Усе це потрібно було сортувати, складати, згодом роздавати тим, хто потребує. Я цим і займалася, – продовжує пані Оксана. – У мене виникла ідея плести маскувальні сітки. Знаю, що їх під час війни потрібно чимало. На своїй фейсбук -сторінці написала оголошення, наступного дня прийшло на допомогу майже 100 людей. Одні принесли сітки, інші – речі для стрічок, треті – почали плести. Ми створили 4 цехи з їх виготовлення. Там не тільки маскували ці сітки, а й плели, згодом робили «кікімори» та маскувальні накидки. Ми усім цим добром забезпечили повністю нашу тероборону, частково – сусідньої громади та чимало передали на фронт”.
Повномасштабна війна почалася в лютому, було холодно, і проїжджаючи повз блок-пости, Оксана Герасимчук помітила, що хлопцям потрібні балаклави. По-перше, це їхня часткова захищеність, по-друге, ще й тепло. На той час їх не було де купити, тож разом з однодумцями вирішили шити. Пані Оксана знайшла швачок, які із флісових светрів та курток, принесених людьми, почали шити ці головні убори, згодом небайдужі українці купували тканину, передавали її аж зі Львова.
“Ми забезпечили балаклавами всю нашу тероборону, згодом почали їх постачати і на передову. Після того, перепрофілювалися на розвантажувальні жилети, в народі їх називають “розгрузками”. Хлопці сказали, що їм вони конче необхідні, тому почали шити і їх, – продовжує волонтерка. – Також навколо себе у школі ми згуртували понад 100 людей. Дуже багато молоді нам допомагало. І я вирішила провести для них кілька занять долікарської або тактичної медицини. У нас в теробороні є медики, тож звернулася до них з проханням провести кілька тренінгів для місцевих жителів. Лікарі з радістю зголосилися і фактично прочитали нам міні-курси з медико-санітарної допомоги. У нас відбулася низка уроків: про поранення, переломи, травми, ушкодження, інфаркти, інсульти. Дуже багато вправ показували наочно. На ці заняття приходило чимало людей”.
Окрім цього, активні крижопільчани організували зі школярами малювання для бійців листівок та плакатів. Розпочали формувати та пересилати захисникам на передову мішечки з перекусом – невеликі кишенькові торбинки, наповнені різними горіхами та сухофруктами. На цьому етапі, за словами Оксани Герасичук, до волонтерського пункту приєдналися переселенці з Ізюму та інших міст. І вже всі гуртом стали випікати для бійців печиво та інші смаколики.
Продовжила свою волонтерську роботу пані Оксана у спілці учасників АТО, де стала завскладом.
“Ми почали звертатися за допомогою до всіх своїх рідних, друзів та знайомих. Раніше я багато подорожувала, до того ж очолюю місцеве представництво ГО «Україна – Польща – Німеччина», тому товаришів маю по всьому світі. Люди почали з усіх куточків нам присилати різноманітний провіант, і наш склад поступово наповнювався. Я уже почала все сортувати: одні речі, засоби гігієни та продукти їхали бійцям та постраждалим внаслідок обстрілів, інші – для переселенців. Таких людей у нашій громаді майже 3 тисячі”, – зазначає волонтерка .
Наразі пані Оксана разом з колегами активно возить допомогу у бойові точки та населені пункти, що постраждали від обстрілів. На сьогодні здійснили уже понад 100 таких поїздок. “Намагаємося дістатися на передову лінію фронту. Возимо як іменні посилки, так і загальні. У нас в громаду приїхали переселенці, і вони теж стали волонтерами. На власних авто у свої міста возять провіант. Це дуже зручно: вони добре знають місцевість, і, можна сказати, що привозять допомогу людям додому. Намагаємося дістатися туди, куди інші не можуть. Робимо все від себе можливе, аби допомогти українцям і наблизити нашу перемогу. Вірю, ми обов’язково переможемо!” – наголошує Оксана Герасимчук, та бажає усім українцям миру і добра.
