У межах грантового конкурсу «Наша спадщина» ми підтримали неймовірний проєкт, що повертає нас до коріння — «Хлібна хата: відродження традицій українського хлібопечення».

Команда ГО «Ми — Вінничани» завітала до с. Тарасівка, щоб привітати ініціативну групу мешканців та їхню керівницю Ольгу Костишену. Це люди, які не просто печуть хліб, а зберігають код нашої нації.

Тепер у Тарасівці проводитимуть кулінарні майстер-класи з випікання обрядових виробів, передаючи секрети майстерності від покоління до покоління.

Почесну табличку переможців вручив голова ГО «Ми — Вінничани» Валерій Коровій. Також до привітань долучилася голова Станіславчицького осередку нашої організації Ірина Заворотняк.

Проєкт реалізує команда ГО «Ми — Вінничани» на чолі з Валерієм Коровієм спільно з Фондом «МХП-Громаді» та
народними депутатами Ларисою Білозір, Геннадієм Вацаком, Миколою Кучером, а ще Сергієм Кудлаєнком, Олександром Домбровським, Миколою Філоновим.

Проєкт: «Етномайстерня з відтворення елементів народознавчої обрядовості річного кола свят».
Керівниця: Алла Петрівна Прусак.

На що спрямовано грант у майже 60 тис. грн?
✅ Створення постійного простору для збереження українських традицій.
✅Відтворення автентичних обрядів річного Кола Свят.
✅Придбання національних строїв для учасників.

Сертифікат переможцям вручив голова ГО «Ми — Вінничани» Валерій Коровій.

– Такі ініціативи — це наш культурний код. Підтримуючи їх сьогодні, ми зберігаємо історію для наступних поколінь, — зазначив Валерій Вікторович.

Проєкт реалізує ГО «Ми — Вінничани» під керівництвом Валерія Коровія спільно з Благодійним фондом «МХП-Громаді» та партнерами: Ларисою Білозір, Геннадієм Вацаком, Миколою Кучером, Сергієм Кудлаєнком, Олександром Домбровським та Миколою Філоновим.

Їхній проєкт «Бібліотека палацу Мерінга: тепло для культурної спадщини громади» став одним із кращих у конкурсі. Це надзвичайно важлива місія, адже палац Мерінга — справжня архітектурна перлина Вінниччини.

З перемогою авторів проєкту особисто привітали голова ГО «Ми — Вінничани» Валерій Коровій та очільник Турбівського осередку Віктор Любченко. Кожна така ініціатива — це внесок у збереження нашої ідентичності для майбутніх поколінь.

Проєкт «Наша спадщина» ГО «Ми — Вінничани» реалізує за підтримки Благодійного фонду «МХП-Громаді» та спільно з народними депутатами Ларисою Білозір, Геннадієм Вацаком, Миколою Кучером, а також Сергієм Кудлаєнком, Олександром Домбровським та Миколою Філоновим.

Перший сертифікат отримав проєкт «Сучасне звучання традицій». Завдяки цій перемозі народний аматорський хор «Рідня» оновлює свою матеріально-технічну базу.

Це не просто творчість, а справжня патріотична місія. Колектив активно проводить благодійні концерти, збираючи кошти на підтримку Сил Оборони України.

З перемогою учасників особисто привітали голова ГО «Ми — Вінничани» Валерій Коровій та очільник Турбівського осередку Віктор Любченко.

Проєкт «Наша спадщина» ГО «Ми — Вінничани» реалізує за підтримки Благодійного фонду «МХП-Громаді» та спільно з народними депутатами Ларисою Білозір, Геннадієм Вацаком, Миколою Кучером, а також Сергієм Кудлаєнком, Олександром Домбровським та Миколою Філоновим.

Кандидат медичних наук, лікар-офтальмолог Дмитро Яценко та оптометрист Ольга Нечипорук — провели повний цикл обстеження:

✅Професійна діагностика та консультації.

✅Безкоштовна видача окулярів відразу після прийому.

Серебринець – перше село у межах акції, де ситуація зі здоров’ям очей мешканців виявилася критичною. Багато людей ніколи раніше не відвідували офтальмолога.

– Ми виявили чимало захворювань, які вже потребують негайного оперативного втручання. Основні бар’єри для людей — віддаленість села та брак коштів на лікування, — зазначає лікар.

Проєкт «Лікаря в село» підтримав народний депутат України Геннадій Вацак, який роками системно ініціює подібні медичні акції для громад.

Ми продовжуємо працювати, аби медична допомога ставала ближчою до людей.

З понад сотні ідей конкурсна комісія обрала кращі з кращих ініціатив збереження, примноження та розвитку культурного потенціалу громад, які уже незабаром розпочнуть своє втілення.

На співфінансування проєктів-переможців загалом буде спрямовано 2,1 млн гривень.

Авторів переможних ідей оголосили під час Х Форуму громад Вінниччини.

Тож з нетерпінням очікуємо на результати впровадження ініціатив та з радістю розповідатимемо про них на наших ресурсах!

Конкурс культурних ініціатив “Наша спадщина” реалізовує ГО «Ми – Вінничани» на чолі з Валерієм Коровієм та Фонд «МХП-Громаді» спільно з партнерами – народними депутатами України Ларисою Білозір, Геннадієм Вацаком, Миколою Кучером, а також Сергієм Кудлаєнком, Олександром Домбровським та Миколою Філоновим.

З переліком переможців конкурсу “Наша спадщина” можна ознайомитись тут:

На Форум Єдності, 16 березня, з’їхалися представники різних громад регіону. Разом із лідерами думок вони передали необхідне обладнання та техніку для українських військових, які служать у різних підрозділах й на різних напрямках фронту. Захід відбувся за організації ГО «Ми – Вінничани» та благодійного фонду «МХП – Громаді».

Для 35 військових частин було передано техніку та засоби на суму понад 3,5 мільйона гривень. Обладнання – допоможе військовим ефективніше виконувати бойові завдання та протистояти ворогу.

Актуальними запитами у воїнів завжди залишаються: автівки, зарядні станції, РЕБи, дрони, захисне спорядження та інше обладнання, яке щодня допомагає бійцям якісно та успішно виконувати свою роботу на полі бою.

Перед початком панельної дискусії перед гостями заходу виступив нещодавно призначений архієпископ Вінницький і Барський ПЦУ Павло. Він висловив віру в перемогу України та помолився за державу, її народ і Захисників.

«Сьогодні на фронті актуальні не лише автомобілі чи «мавіки», а й інші дрони. Тому, традиційно під час форуму ми передаємо військовим необхідне обладнання. Цього разу — на суму майже 3,5 мільйона гривень.

Якщо ж підбити підсумки від початку повномасштабного вторгнення, то спільними зусиллями нам уже вдалося передати обладнання майже на 45 мільйонів гривень.», — зазначив голова ГО «Ми – Вінничани» Валерій Коровій.

«Коли ми проводимо такі форуми, то головна мета — наскільки це можливо допомогти нашим Збройним силам і підтримати їх. Кожен період війни має свої потреби. На початку гостро стояло питання дронів — і його вдалося значною мірою вирішити.

Сьогодні ж актуальними є інші речі: машини, їхній ремонт, закупівля техніки. Машини на фронті горять щодня, військові постійно надсилають відео про те, що там відбувається. Тому підтримка Збройних сил має бути максимальною — настільки, наскільки кожен із нас може допомогти», — зазначив народний депутат України Микола Кучер.

Голова Немирівського територіального осередку ГО «Ми – Вінничани» Галина Павленко підкреслила, що спільна і згуртована робота для допомоги воїнам – це і постійна праця жителів громад: «У нас у громаді об’єдналися небайдужі люди, які утворили громадське об’єднання, що працює за чотирма напрямками. Це сухі пайки, заморожені продукти, адаптивний одяг, сітки та окопні свічки. Усе це спільна робота, яка має свої результати та велику вдячність від воїнів».

Керівник Вінницького міського осередку ГО «Ми – Вінничани» Сергій Кудлаєнко зазначив, що завдання кожного допомагати воїнам за всякої можливості, а також створювати умови для роботи, навчання і власної справи для ветеранів, які повертаються до рідного дому.

«Сьогодні ми зібралися не просто поговорити. ГО «МИ – Вінничани» передає два автомобілі Українській добровольчій армії. Це конкретна допомога на запит військових.

Але головне — ми будуємо систему, де громади стають справжнім тилом для фронту. І економічним, і логістичним. Сильна громада — це не очікування. Це дія», – підкреслив Кудлаєнко.

Директор департаменту корпоративної соціальної відповідальності компанії «МХП» Павло Мороз розповів про проєкти, які компанія реалізує для підтримки військових та їхніх родин. Йшлося про створення робочих місць, програми підтримки та ініціативи, що стають платформою для самореалізації працівників компанії, особливо тих, хто через поранення на фронті був змушений змінити свою професію.

Про реальну ситуацію на передовій знає волонтер і очільник Тиврівського осередку ГО «Ми-Вінничани» Олександр Заворітний. Водночас він наголосив, що важливо думати про те, якими будуть громади, куди воїни повернуться після поранень або після завершення війни: «Ми маємо розуміти, що тисячі військових повернуться додому, і їм буде потрібна реабілітація, допомога, освіта та робочі місця. Це той мінімум, який суспільство може зробити для людей, завдяки яким ми маємо можливість жити у своїй країні».

Священник-волонтер та очільник Вороновицького осередку «Ми-Вінничани» Анатолій Кузнєцов підкреслив, що сьогодні бажання кожного – бачити Україну квітучою. Він додав, що спокій українців – це боротьба сьогодні, та віра і довіра Богу.

«Сьогодні техніка, яку ми передаємо, це не просто техніка – це наша подяка воїнам. Це подяка і підтримка. Воїни часто нам телефонують і кажуть, ми такі горді, що ми вінничани, і що ми маємо таку потужну підтримку земляків. І це дуже цінно», – підкреслила помічниця народного депутата Геннадія Вацака Тетяна Фоменко.

Голова Благодійного фонду «Український Альянс» Микола Філонов під час виступу зазначив, що у боротьбі з ворогом велике значення має і інформаційна боротьба. Адже пропаганда росіян завжди залишається актуальною, і щоб українці були свідомими – ЗМІ мають бути якісними та доступними у кожній громаді.

Думку Миколи Філонова підтримала і заступник Джулинського сільського голови Ніна Кравець. Жінка підкреслила, що лише спільною роботою можна досягти і зробити багато добрих та корисних справ.

Про важливість культурного розвитку регіону акцентував Олександр Пахолюк, голова Благодійного фонду «МХП-Громаді». Він презентував грантовий конкурс Українського культурного фонду та Благодійного фонду «МХП-Громаді», спрямований на підтримку громад у створенні культурно-пізнавальних маршрутів на основі місцевої спадщини, традицій та історичних наративів.

Після панельної дискусії перед учасниками форуму виступив спеціально-запрошений гість, український журналіст і блогер Роман Цимбалюк, відомий як колишній власний кореспондент агентства УНІАН у росії та автор гострих і незручних запитань на пресконференціях кремлівського лідера.

Журналіст поспілкувався з гостями заходу та відповів на їхні запитання. Зокрема він поділився своїм баченням російської пропаганди, політики та ідеології сучасної росії, а також розмірковував про те, хто насправді ухвалює ключові рішення у країні-агресорці.

Окремо Роман Цимбалюк висловився щодо можливості змін у російському суспільстві та того, чи має російська нація шанс на так зване «одужання» від імперської та пропагандистської риторики. А також про те, як українцям продовжувати тримати свій тил та боротися за свою ідею та незалежність.

«Сьогодні я, власне, говорив про те, що всі і так знають: Україна була і буде. Ми вкотре проговорили, що для цього потрібно — військо №1, тил №2. Без першого не буде другого, без другого — першого.

Якщо говорити про форум «Ми — Вінничани», то дуже круто, що зараз є купа активних людей, які думають про зміни, про політичну кар’єру і про все-все-все. Це дуже класно, тому що війна триває так довго, що теза «давайте після війни», здається, вже відійшла.

І треба робити все зараз, негайно, нічого не відкладаючи. Це стосується і військових питань, зрозуміло, які завжди будуть №1, і решти питань, які, наприклад, обговорюють тут. Це, власне, те, що безпосередньо не пов’язано з війною…».

Культурна спадщина, як крок до розвитку громад та українських традицій

Окрім панельної дискусії та передачі обладнання для представників військових підрозділів Сил Оборони організатори оголосили переможців Конкурсу «Наша Спадщина».

У відеозверненні народний депутат України Лариса Білозір привітала переможців конкурсу й зазначила, що пишається ініціативними проєктами жителів громад, які мають на меті активно розвивати українські традиції на теренах регіону.

З понад сотні різноманітних та яскравих проєктів було відібрано 41 переможця. Це люди та представники громад, що ініціювали різні ідейні проєкти для свого регіону: розвиток творчих колективів, відновлення історичних та культурних пам’яток, розвиток місцевих традицій та різних ремесел, а також проведення культурних подій, ярмарків та творчих фестивалів.

З мешканцями працювали професіонали своєї справи: офтальмолог, к.м.н. Дмитро Яценко та оптометрист Ольга Нечипорук.

Окрім медичної допомоги, цей виїзд став майданчиком для живого діалогу. До команди приєднався народний депутат Микола Кучер, аби почути кожного мешканця та обговорити актуальні проблеми села.

Дякуємо громаді за довіру! А голові осередку Тетяні Мельник за ініціативу та запрошення.

Проєкт реалізує ГО “Ми-Вінничани”, яке очолює Валерій Коровій, спільно з Фондом “МХП-Громаді”.

На майданчику зійшлися команди Барської, Літинської, Махнівської, Мурованокуриловецької, Тиврівської, Томашпільської та Тульчинської громад.

П’єдестал пошани:
Барська громада — абсолютне золото!
Літинська громада — почесне срібло.
Томашпільська громада — заслужена бронза.

Юних чемпіонок привітали голова ВТО ВФСТ «Колос» Сергій Татусяк та керівник Тиврівського осередку ГО «Ми — Вінничани» Олександр Заворітний.

Вдячність — Силам оборони України. Завдяки вам наші діти змагаються, перемагають і мріють під українським небом!

Разом будуємо здорове та сильне майбутнє!

— Об’єкти енергетики виявились незахищеними. А зараз подекуди в тому, що недопрацювала держава, намагаються звинуватити голів громад (у Києві зокрема), також чуємо, що Президент «доручив регіональній владі підготувати плани захисту енергосистеми до осінньо-зимового періоду»…

— У спадок від Радянського Союзу ми маємо суперцентралізовану систему енергозабезпечення. Але коли зараз працюють генератори, акумулятори, то виникає питання, чи виправдана така система. З огляду на це план потрібно розробляти, але він повинен бути не формальним документом. Робота має бути спрямована у двох площинах: забезпечення аварійного живлення, тобто швидкого відновлення енергопостачання після надзвичайних ситуацій, і повна модернізація енергетичної системи України.

Можна виділити основні напрямки роботи. Перший — автономне забезпечення критично важливих об’єктів генераторами та акумуляторами. У нас в області таких об’єктів понад 1200, і система повинна бути збалансована так, щоб гарантувати до 72 годин незалежного енергопостачання. На це потрібно близько мільярда гривень. Оскільки бюджет області в цілому 22 млрд грн, це досить посильна сума, але є і можливості отримання грантової допомоги від наших партнерів із Європейського Союзу.

Друге: на Вінниччині є кілька великих ТЕЦ, і мова вже йшла про те, щоб на них вибудувати можливості так званої когенерації. Це система поршневих двигунів, щоб ТЕЦ не тільки давала тепло, але й через спалювання газу також виробляла електроенергію, і не лише для своїх потреб, а й могла б постачати її на інші об’єкти. В області близько 40 таких ТЕЦ у містах, де є централізовані котельні.

Наступний напрямок — енергія Сонця плюс акумулятори, які дають можливість її зберігати. Такі сонячні електростанції можна встановлювати на рівні великих комунальних закладів — лікарень, шкіл тощо. Також важливо розвинути мережу локальних енергетичних систем, які б давали можливість, наприклад, на рівні села забезпечувати ЦНАП, лікарню, школу…

Болючою є тема захисту великих комплексів, пов’язаних із передаванням електроенергії (ліній 750, 330 кВ). Ми це бачимо на прикладі Гуменного. Необхідне формування системи укриттів, розпорошення на велику територію трансформаторних вузлів, формування запасних пересувних трансформаторів, які давали б можливість швидко ліквідувати наслідки пошкодження. Загалом маємо зробити кардинальний відхід від радянської системи і вибудувати ефективну сучасну систему енергопостачання в Україні. І той регіон, який швидше це зробить, буде більш конкурентним і краще підготовленим до залучення інвестицій і розвитку територій.

Зрозуміло, що ця робота потребує часу. Джерелами її фінансування можуть бути гранти, спеціалізовані кредити, частина з державного бюджету і якась частина (10-15%) співфінансування із місцевих бюджетів. Загальна політика щодо цього реалізується Міністерством енергетики України. Тому коли зараз перекладають усі проблеми на органи місцевого самоврядування — це політиканство. Повинна впроваджуватись комплексна державна політика. А на рівні громад і комунальних об’єктів відповідальність покладається на органи місцевого самоврядування.

— Багато залежатиме від мирних переговорів. Як кажуть, геополітична ситуація у світі за рік «перевернулася з ніг на голову». Чи бачите ви посилення позицій України в цьому контексті?

— Зі зміною президента США найболючішим для кожного українця є почуття справедливості, адже з незрозумілих причин ідуть звинувачення на адресу країни, на яку напали, яка зазнає жертв і перебуває у дуже важкій ситуації. І на цьому тлі висловлювання деяких політиків нової адміністрації президента США просто ідіотичні… Але Україна вистояла. А взагалі найкращий перемовник — це Збройні сили України, їхня успішність, також згуртований український народ.

Я вважаю, що Україна зараз стала в цій частині сильнішою, ніж на початку 2025 р. І саме завдяки тому, що їй вдалося достукатись до Європейського Союзу, який скинув пелену зі своїх очей і зрозумів, що Україна сьогодні оберігає Європу від країни-агресора. Європа збагнула, що вона повинна сама розвивати свою безпекову систему і бути активним учасником перемовин. І ми вже бачимо в особі Європи реального союзника, реальну підтримку. Ми пройшли минулий рік, протягом якого США допомогли по мінімуму, а весь тягар фінансової підтримки (майже 50 млрд доларів) ліг на плечі Євросоюзу.

— Але Україну змушують до поступок. Як можна «віддати» неокуповану частину Донбасу? Що було б з людьми, які там живуть?

— Це химерні уявлення людей, які за океаном замішані на бізнесі. Це нереальний сценарій в українських умовах. Так, іде війна на виснаження, і цілком очевидно, що потрібно буде ухвалювати рішення про її припинення. Вважаю, буде зупинення вогню на лінії розмежування. Це обумовить низку додаткових рішень, коли, наприклад, Україна залишить військовий стан лише на прифронтових територіях (як це було до 2022 р.), що дасть змогу відновлювати країну, відновлювати енергетику, Україна стане поетапно повноцінним членом Євросоюзу, набуде гарантій безпеки, буде вибудовувати європейську модель виборчої системи, інтегруватися у демократичний світ…

— А чи реально без припинення війни провести референдум щодо мирної угоди, та ще й вибори? Чи той, хто вимагає від нас виборів, не заявить, що в таких умовах вони будуть «неналежно проведені», а тому недійсні?

— Ми маємо зробити висновок для себе, а не думати, як на нас подивляться. Після корупційних скандалів і того, що відбувається у Верховній Раді, рівень довіри до парламенту сьогодні менше 10%. А якщо йому потрібно буде ухвалити якесь дуже важливе для України рішення, наприклад, щодо мирного договору, а завтра під час війни організується Майдан проти цього рішення? Суспільство, еліти мають домовлятися, бо на кону збереження української державності.

Так, в Україні війна, і чинне виборче законодавство не адаптоване до цього стану. Але має бути суспільний консенсус — як підняти рівень довіри до української влади. Тема виборів буде постійно набирати обертів, і не тільки ззовні — на це є запит і всередині країни. Згадаймо досвід Великої Британії під час війни, коли Черчилль прийшов до влади: вони створили уряд національної єдності. Це теж інструмент. У нас, на жаль, такого не відбувається.

Кажуть, довіри до електронних виборів у населення нема. Але ж ми користуємося «Дією», перереєстровуємо в ній автомобілі, користуємося документами в «Дії», а чому ж ми боїмося виборів через електронну систему?.. Пригадую часи, коли проблема фальсифікації виборів в Україні була однією з найбільш болючих, і зокрема через те, що тут багато працювало так званих російських політтехнологів, які, в першу чергу, були націлені на фальсифікацію…

— Тобто реально провести вибори до закінчення війни?

— Так, але для цього повинен бути суспільний консенсус. Я не підтримую тих, хто каже, що ні в якому разі не можна робити виборів. Це так виглядає, наче люди бояться втратити свої посади… А якщо ми увійдемо в такий конфлікт з росією, коли більше десяти років будуть ракети літати в один та в інший бік, то що — життя припиниться? А якщо народні депутати фізично не зможуть виконувати свої обов’язки? Не хочу драматизувати, але виходжу з того, що українському суспільству, державі в цілому дуже потрібно зробити кроки з підвищення довіри до державних інституцій. Окрім виборчого процесу, дієвих механізмів для цього немає.

— А швидкий вступ України до ЄС (дехто каже, що протягом року) — це реально?

— Зі зміною позицій США «прокинувся» Європейський Союз. Він побачив усю проблематику існування його як ефективної структури. ЄС розробляє концепцію внесення змін до свого статуту щодо ухвалення рішень не консенсусним голосуванням, а більшістю (щоб один член ЄС не міг їх блокувати). Це можливість швидко та ефективно ухвалювати рішення. Адже в Євросоюзі дивляться на Україну як на надійного партнера з безпеки, який охороняє кордон ЄС із Південного Сходу, також як потужного партнера щодо залучення інвестицій і розвитку відповідних територій… Як не парадоксально, українці, які під час війни переїхали до Європи, показали, що ми талановиті, працьовиті і за ідентичністю ми європейці. Це посилило позитивне ставлення до України в низці країн — Німеччині, Франції, Іспанії…

Отже, розглядається ймовірність поетапного входження України до ЄС, уже за новою системою розширення. Це дуже важливі кроки з точки зору розвитку України як держави. Адже Україна самотужки не відновить втрати.

— Ви не раз наголошували на системній кризі в місцевому самоврядуванні. Це породжує низку проблем, зокрема в освіті. Так, нещодавно міністр лише констатував, що в деяких громадах України вчителям зменшили надбавку за престижність, не виплатили передбачене урядом підвищення окладу тощо.

— Освіта, охорона здоров’я, соціальний захист, цивільний захист, культура і мистецтва, фізична культура — це державні повноваження, які держава делегувала органам місцевого самоврядування, тобто доручила виконувати. Вони під це отримують фінансові ресурси — дотації, ПДФО… Міністерство формує політику, а орган самоврядування повинен її виконувати. А якби було запроваджено інститут префекта як механізм стримувань і противаг (як це передбачалося початковим проєктом реформи місцевого самоврядування), префект би запитав, чому не виплачується те, що передбачено законом. «Нема грошей — тоді не витрачай там і там, а витрачай тут. Або ми тобі дамо дотацію, але ти повинен це зробити». А в нас обласна адміністрація є, а повноважень у неї нема — звернутися до суду, зупинити рішення…

— Ще одна проблема в освіті — зазіхання на автономію вузів. Приклад — Вінницький педуніверситет, у якому не змогли (чи не дали) спокійно провести вибори ректора. Яка ваша думка щодо цієї ситуації?

— Не розумію, які були підстави перенести вибори. Я просто в шоці від недолугості рішення Міністерства освіти. Це знущання, неповага до освітян, приниження колективу університету. Там є три кандидати, вони пройшли всі процедури… Повинен бути баланс: викладачі та студенти мають обрати ректора і внести пропозицію у міністерство. Якщо воно має якісь претензії до переможця, то може контракт не укласти, але висловити свої зауваження. Тобто це баланс рішень між міністерством і автономним вищим навчальним закладом. А просто перенести вибори… Як викладач я вкрай негативно ставлюсь до дій Міносвіти в цій ситуації.

— А чи в правильному напрямку розвивається агропромисловий комплекс Вінниччини? Наша область традиційно посідає 1-е чи 2-е місце за валовим збором зернових, 1-е за виробництвом цукру, за загальним обсягом виробництва сільгосппродукції… Але не входить у першу трійку ні за обсягами залучення інвестицій в АПК, ні за інвестиціями в переробку, ні за кількістю агропідприємств, ні за сплатою земельного податку. З чим це пов’язано і чи це нормально?

— Це ненормально. Це результат того, що політика залучення інвестицій у Вінницькій області протягом останніх років фактично звелася до суто формального підходу. Як людина, яка займалась залученням інвестицій, можу сказати, що це дуже конкретна практична робота. У нас в області є багато можливостей, є інфраструктура для переробної промисловості, але просто сидіти в кабінеті і чекати, коли до тебе хтось прийде — це не вихід з ситуації. І залучення інвестицій не відбувається в інстаграмі і в тік-току. Це жива робота, пов’язана з пропозиціями інвесторам і зі стимулюванням залучення інвестицій.

Потрібно чітко визначати точки потенційного економічного зростання. Так, це приватний сектор. Так, ти тут по столі не стукнеш, щоб вони інвестували. Але створювати умови — це цілком реально. У нас є багато точок для залучення інвестицій, наприклад, у переробну промисловість. Можливо, це моє суб’єктивне враження, але наразі мало зроблено, окрім декларацій.